ОСНОВИ ПОРТРЕТУ

Сергій Сараханов

Існує декілька портретних шкіл, абсолютно різні за підходом

Портрет-виступ, чи портрет-вистава

Інакше я називаю це «американський портрет». Це фотографія, яка виросла у рамках нації, метою якою є репрезентація себе як культури.
Дійсно, будь-який американець щось буде робити у кадрі. Хтось сміється, Білл Клінтон сидить із розвинутими ногами, з акцентом на його ширіньку (якщо фотограф – гуморист), Трамп робить кумедну гримасу, борець за права темношкірих жінок стоїть максимально гордо та впевнено.

Відбувається якийсь процес максимального сплеску себе у кадр з внутрішньою потребою до експресії. Відповідно, багато що залежить від того, як фотограф буде спонукати людину до вибухів.

Така фотографія дуже емоційна за своєю сутністю.

Портрет-спостереження, або портрет-відчуження.

Це більш європейський формат, коли фотограф не прагне контактувати з героєм, а просто знаходиться поруч і спостерігає за його буттям.

На таких кадрах люди часто не дивляться в об'єктив, а дивляться в бік. Такі кадри дуже атмосферні. Вони ніби відкривають нам віконечко в людське життя. У цій ситуації зовсім неважливо бути добре включеним у це. Ці портрети часто холодні та відсторонені. Ти знімаєш зі свого вакууму інший вакуум, з яким ви трохи стикнулися.

Або ця фотографія може бути дуже особиста, якщо ви добре знайомі, і тобі дозволили бути поруч, знаходитися близько в якийсь таємний момент. Але головне: тут тонко відчувається, що це особистий простір іншої людини.
/
Водночас вважають, що фотографія це коридор між просторами, але далеко не завжди. Іноді ти просто зі своєї кришталевої сфери спостерігаєш іншу кришталеву сферу.
/

Слов'янський портрет.

Портрет-співчуття, портрет-контакт, портрет-взаємодія.

Це те, чим займаюся я.

У цьому випадку ти намагаєшся дуже сильно встановити зв'язок з людиною, дуже багато дізнатися про нього, прийняти на себе його світ, надавши йому відчуття прийняття та співчуття. Ці зйомки дуже емоційні, контактні, вимагають величезного залучення з боку фотографа. Далеко не завжди вони ефективні, тому що далеко не всі люди хочуть зближуватися. Відповідно, тут все про те, як зблизитися з людьми. Якщо ти опинишся в джунглях Амазонки, тобі доведеться пити гнилу воду, якщо ти захочеш знімати тих, хто п'є гнилу воду. Ти не можеш собі дозволити пити очищену воду зі спеціальної пляшечки, тому що ти тут повинен стати максимально своїм. Обрав іншу школу – ти врятований від цієї необхідності.

/

Автопортрет

Ти знімаєш відбитки себе і відображення себе в інших людях. Ти шукаєш людей, схожих на себе, прагнеш відобразити в них весь час щось одне і те що, можливо, не дає тобі спокою.

Аведон вважав, що в основі будь-якої людини лежить злам і травма. І шукав ці злами і травми. І готовність людей побачити це.

Можна просто знімати автопортрети. Ти аналізуєш себе, намагаючись вичленувати щось, що тебе цікавить, чи щось, від чого ти б хотів позбутися. Оголюєш це перед камерою.

Портрет-імітація

Це абсолютно пластична, мімічна або, можливо, постоброблена історія. Тут емоційне виражають не людиною, а оточенням, наприклад, композицією, обробкою.

Людина, яка сильно кривить губи, або морщить лоб. Чому це відрізняється від першого типу (портрет-уявлення)? Той портрет емоційний, цей – беземоційний. Люди не відчувають емоції, їх просять зобразити, буквально зробити щось з обличчям.

Концептуальний портрет

Він схожий на портрет-імітацію, але в ньому дуже багато думки. Автор в цьому випадку виступає як інженер, як математик. Він бере людину, садить її на унітаз, і в цьому є сенс. Він бере Павленського та дає йому в руки молоток і цвях. І в цьому є сенс. Він бере Марину Абрамович, припустімо, і ставить її біля мольберта, і у них «діалог з художником». Та інші схожі історії.

Кеннеді стоїть біля Білого Дому, і Кеннеді дуже маленький, а Білий Дім – дуже великий, і він дуже тисне на цю тендітну фігурку людини.

Тому я уналежнюю концептуальний портрет в окремий сегмент.

Документальний портрет

Ти береш камеру – наприклад, зі спалахом, і йдеш знімаєш у притул портрети випадкових людей і знайомих на рейві. Або робиш проєкт про жінок, у яких немає грудей. І ти безжалісний, і ти абсолютно математичний, тому що твоя завдання – просто зафіксувати, задокументувати.

Можна ще додати восьму: портрет-режисура. Ти занурюєш людину в певний стан, проводячи його ланцюжком туди, куди тобі треба.

Ось основні школи. Ти можеш обрати будь-яку. Як школу магії.

Olga Markes

Fink

Vadim Demchog

SunSay

David Lynch


STORYTELLING

Взаємодія з глядачем залежить від твого таланту оповідача. Розповідати історії можна абсолютно по-різному. Я вважаю, що кожен автор так чи інакше – storyteller.

Питання в тому, яку техніку він використовує.

Твоя історія – це або історія емоційна, або наповнена вигадками і фактами. Не так уже й важливо, насправді, який тип історії ти сповідуєш зараз. Відповідно, твоя взаємодія з глядачем - це твоя розповідь, подання тієї історії, яка у тебе є.

Фотографія це мова. Будь-яка візуальна практика це мова. Взагалі, будь-яка практика, треба сказати. Чи готуєш ти зараз відеоматеріал, анімаційний фільм, або займаєшся зйомками – це все мова.

Важливо розуміти дві речі.

Перша мова повинна бути багатою.

Ти повинен піклуватися про мову. Також і у фотографії. Твоя мова повинна бути гарною. Вона повинна бути різноманітною. Ти повинен вміти феєрично виматюкався, смішно пожартувати, обговорити якусь складну концепцію, і постаратися не бути занудою. Я не впевнений, що останнє мені вдається, але я працюю над цим.

І друга без глядача мистецтво мертве. Який сенс створювати щось, якщо це ніхто не побачить?

На певному рівні художнику стає все одно щодо сприйняття глядачем, але я точно не на цьому рівні, і, думаю, довго ще не буду.

Поки я живу в рамках ідеї про те, що немає нічого гіршого безсмертного художника, що творить свої шедеври, коли все людство вимерло.

NB

Глядач не повинен диктувати умови.

Найгірше для творця стати заручником глядацької любові. Потрібно не боятися її втратити. Але при цьому ставиться до глядачів з великою повагою.


За натхненням

Записала: Інга Гезалян